Сторінка психолога

                                                                                                                  Оcвіта: повна вища

                                                                                                                  Стаж роботи: 18 років

                                                  «ВНУТРІШНІЙ СВІТ ДИТИНИ І СТРЕС»

          У перекладі з англійської «стрес» - це тиск, натиск, напруга. Він є  станом сильної і тривалої психічної напруги, спричиненої, дією надмірних емоцій.

«Інша дівчинка давно б з”їла цю кашу, а ти…», «Ну що ти копирсаєшся? Всі, окрім тебе, вже одяглися!», «Ти стаєш неможливим: все ламаєш, псуєш!». У лексиконі батьків достатньо фраз, здатних викликати у дитини стрес. До 5 років діти володіють природним антистресовим захистом: вони вміють переключатися. Ще мить тому малюк плакав, а зараз вже сміється. На жаль, у міру дорослішання дитини ця природжена здатність перебувати у теперішньому часі («тут і зараз») згодом зникає. А кількість стресових ситуацій, навпаки, зростає.

          Як відомо, розвиток дитини найперше відбувається в умовах взаємодії з дорослими. Дитина постійно прагне до встановлення позитивних стосунків з ними, позаяк, наголошують психологи, потреба встановлення і збереження приязних стосунків з дорослими є однією з провідних у дитячому віці. Ця потреба є базою для забезпечення її психологічного комфорту і добробуту. Тому й не дивно, що відчуження дорослого від дитини, а саме – зменшення міри віддачі малюкові внутрішнього тепла, розуміння, підтримки, особливо у скрутну мить її життя, коли перед нею виникають перші перешкоди. призводить до того, що ця потреба залишається незадоволеною. Недостатність емоційно теплих, довірчих стосунків викликає у дитини глибокі емоційні переживання, які провокують появу стресу.

          Стрес дезорганізовує діяльність дитини, порушує нормальний перебіг її поведінки. Зокрема, ослаблюючи імунну систему, він робить малюка уразливішим для виникнення і розвитку у нього різного роду захворювань, у тому числі і невротичних розладів. От лише деякі з наслідків стресу: агресія, різні фобії, надмірна вага, серцево-судинні захворювання, хвороби шлунково-кишкового тракту тощо.

          Коли мова заходить про дитячі стреси, варто знати, що в їх основі завжди лежать конфлікти, так звані внутрішньо особистісні конфлікти, що торкаються найбільш значущих і глибоких потреб. Саме це, за словами психологів, відіграє головну роль у виникненні стресів і психосоматичних захворювань, які вони породжують ( по-грецьки: «псюхе» - «душа», «сома» - «тіло»). Цей термін означає, що зміни, які відбуваються при цих захворюваннях у внутрішніх органах і системах організму, спричинені більш – менш тривалою негативно забарвленою емоційною напругою.

          Це і багато чого належить знати сучасним батькам, що шукають шляхів, як допомогти дитині у її розвитку, які готові серйозно трудитися для створення психологічного добробуту своїх дітей, попри економічні негаразди і стреси нашого «дорослого» життя. Одним з допоміжних моментів у нелегкій справі виховання малюка є озброєння батьків життєво важливими психологічними знаннями. Насамперед це стосується розуміння причин, що викликають стресові ситуації для дитини, і знання того, як уникнути стресів і їх наслідків на дитячу психіку.

          Дитина дошкільного віку – надзвичайно цікава. Вона хоче не лише все бачити і знати про навколишній світ, а й про свій внутрішній, зміст і емоційна насиченість якого визначають її образ «Я». малюк з особливою пристрасть шукає відповіді на запитання: «Який він?» і «Що може?». Джерел. Звідки черпаються подібні знання – велика кількість. З одного боку – це індивідуальний досвід дитини, де вона відчуває себе «автором і творцем» власних дій. З другого – це те, що з її активності і як оцінять дорослі.                Саме завдяки їхнім оцінним думкам дитина озброюється знаннями і переживаннями щодо свого «Я»-образу як центру свого внутрішнього світу. І у своєму прагненні дізнатися, перемогти, стати першим у грі, добитися успіху у справі, дорученій їй авторитетним дорослим, привернути до себе його увагу або ж викликати заздрість і здивування завдяки власним досягненням у однолітків, малюк паралельно очікує оцінювання з їхнього боку себе, своїх дій і т.д.  тому й не дивно. Що байдужість або відчуження дорослого від дитини, що супроводжуються негативними оцінками, створюють стресогенні ситуації з психотравмувальним впливом на психіку малюка.

          У дітей, які часто переживають стресові ситуації, формується звичка очікування постійної загрози і переживання її у формі різних страхів. Це приховує у собі багато наслідків появи цілої низки появи цілої низки порушень у цілісності внутрішнього світу особистості дитини, підривається основа відчуття довіри до світу, до себе і розвиток відчуттів невпевненості, неповноцінності, самотності, ізоляції. Дитина починає шукати, що могло б замінити або заповнити душевну порожнечу, викликану її нерозумінням, самотністю або ігноруванням її потреб та інтересів. Вихід негативним емоціям, що накопичилися, вона знаходить у формі небажаних проявів у поведінці, які призводять або до зниження соціальної активності дитини ( замкнутість, безініціативність, несамостійність тощо), або до різного роду агресивних проявів. 

          Вихід: відомо, що дорослий для дитини виступає центром її духовного і емоційного життя, тому одним із шляхів розвитку психічної стійкості дітей до стресогенних дій є встановлення або поліпшення позитивних умов спілкування дитини з близькими їй дорослими. Насамперед це стосується вибору стилю їх спілкування, який має містити: увагу і повагу до потреб та інтересів дітей, позитивну реакцію на будь-які спроби дитини самостійно щось зробити, зокрема, не так, як інші. При цьому дуже важливо позитивно оцінювати і ставитися до успіхів дітей, акцентуючи їх увагу на цінності і значущості зробленого ними.

          При оцінюванні велика помилка – порівнювати свою дитину ї іншими. Спочатку варто розібратися з джерелами її поведінки, задуматися над тим, чому крихітка чинить «неправильно» з батьківського погляду. Так, вживаючи фрази типу «Сашко з цим упорався, а ти – ні», належить знати: з якою метою ви це робите? Для підтримки й орієнтування дитини, щоб показати, як не варто чинити або для того, щоб пригнітити, принизити малюка, показуючи його помилки і невдачі у найгіршому світлі. В останньому випадку від подібних порівнянь до стресу рукою подати.

          Слід пам’ятати, що чим більша ступінь суперечності, непослідовності й неадекватності, у тому числі й некоректності стосовно дитини з боку близьких дорослих, то більш напруженим і нестійким є її внутрішній світ, розвивається нестійка особистісна позиція дитини відносно себе. Патогенний комплекс ставлення до дітей у вигляді підвищеної опіки, обмеженості, емоційної нестійкості (невиправдано різка зміна теплих і прохолодних стосунків) є могутніми стресогенними чинниками, що порушують гармонійний перебіг особистісного і психічного розвитку дітей.

                                       СТРЕС І МІСТО

          Страх самотності та ізоляції простежується переважно у мешканців великих міст. Інформаційна перенасиченість і стрімкий темп міського життя лягає  на психіку дітей «важким тягарем». Сільські діти, можливо, не так розвинені, як їх однолітки з мегаполісів, але їхня психіка стійкіша. Для них проблема самотності, ізоляції, неприйняття не така актуальна: вони відчувають себе ланкою одного великого ланцюжка. Вони ще раніше замислюються над питаннями «хто я?», «звідки зявляється життя?» і в майбутньому практично не застраховані від депресії середнього віку. Відмінне антистресове «щеплення» - літо, проведене за містом, у сільській місцевості. Спостереження за природними метаморфозами (перетворення непоказного бутона на розкішну квітку, поява на світ зворушливих звірят і т.п.) допомагають дітям осягати основи не лише влаштування світу, а й себе, як елемента, поки що маленького, але такого важливого.

 

                                        СТРЕС І ДИСЦИПЛІНА

          З нею вперше стикаються переважно в дитячому садку, згодом – у школі. Суворий регламент часу ( їсти, спати, грати і займатися відповідно до графіка) може бути серйозним приводом для стресу. Вихід – з 5-6 років записати дитину на заняття мистецтвом, спортом або надати їй можливість займатися будь-яким іншим видом творчої діяльності, яка їй до вподоби. Займаючись ними, малюк звикне до чергування порядку і хаосу. Набутий досвід примирить його з тим, що в житті треба дотримуватися певних правил (сидіти рівно за столом, відпочити в тиху годину тощо) і вони не діятимуть на нього гнітюче.

                                       СТРЕС І ГНІВ

          Щоб уберегти дитину від «витрат» її власних негативних емоцій, варто навчити її правильно гніватися. Краще, що можна зробити у момент «внутрішнього кипіння» - до речі, на дорослих це теж поширюється, - не кричати, за будь-яку ціну добиваючись бажаного (щоб не упустити необережного й образливого слова); не чинити жодних агресивних дій, а якомога спокійніше висловитися, що тебе турбує, з чим ти не згоден, спробувати пояснити, чого ти хочеш і т. п.

Піклування про ментальне здоров’я допоможе залишатися стійкішим і зберегти сили для перемоги. Іноді життя випробовує нас так, що неможливо почуватися добре. У таких ситуаціях нормально тривожитися, боятися, не спати. Але з часом негативні емоції виснажують. 

Хотілося б, щоб українці звернули увагу на свій емоційний стан і взяли відповідальність за нього. А «Ти як?» допоможе знаходити в собі сили щодня, навчитися піклуватися про себе, опановувати стрес, тривогу, гнів тощо

http://www.howareu.com/#apte4ka